У серпні 2019 року в одному із столичних готелів відбулася зустріч президента Світового банку з українськими аграріями та представниками керівництва держави з Офісом президента. Тоді вже було обрано новий парламент, але не було ще нового уряду і, відповідно, влада була сконцентрована саме в Офісі.

Коли у ході зустрічі були озвучені основні параметри земельної реформи, то я поставив логічне питання: «А чи є у нас стратегія розвитку агропродовольчого сектору України, чи є у нас ключові напрямки аграрної політики?» Аргументуючи питання тим, що саме земельне питання є лише інструментом досягнення тієї чи іншої агрополітичної цілі і не може бути самоціллю.

Один із нинішніх міністрів (тоді він працював в ОП) у різкій формі мене зупинив, зауваживши, що нема часу на написання нових стратегій і взагалі стратегії не на часі, у темпі турборежиму діюча влада запровадить ринок землі.

Ну, і насправді, якщо подивитися на кінець серпня-початок вересня, як був створений у турборежимі уряд, як в турборежимі почали працювати в парламенті, дійсно, склалося таке враження, що «Слугам» та Офісу Президента вдасться здійснити рушійні реформи для економіки України.

Тут варто дати коротку ретроспективу, що ж мали на меті з земельною реформою?

Вересень 2019 р. В уряді і в Офісі президента зрозуміли, що земля поруч з капіталом та робочою силою є одним із фактором виробництва, який суттєво впливає на економіку країни. Відповідно, порахувавши усі плюси і мінуси з відкриття ринку землі, запуск ринку мав дати значний ефект на зростання ВВП в Україні. Як ми пам’ятаємо, у вересні було задекларовано зростання ВВП у найближчі роки на 40%. Запровадження ліберального ринку землі мало дати від 2% до 3% зростання ВВП. Це те, що ми мали у вересні.

Жовтень-листопад 2019 р. буквально за місяць після цього, ми мали вже іншу реформу, яка була у вигляді певних обмежень і ці обмеження стосувалися як власності в одні руки, так і транзакцій з іноземцями. У результаті зійшлися на тому, що потрібно надати перевагу викупати землю сільськогосподарського призначення у перші три роки після запуску ринку землі саме тим фермерам, агровиробникам та компаніям, які мають статус «виробника сільськогосподарської продукції».

Грудень 2019 р. Та вже у грудні Президент виступив з іншою ініціативою, яка по суті обнулила всі попередні домовленості. Він заявив, що буде референдум, на якому піднімуть питання, чи допускати іноземців купувати українську землю, а в одні руки має бути не більше, ніж 10 тис. га. З цим, по суті, і пішли в парламент, пройшовши перше читання.

У цю історичну ніч, у ніч на 31 березня 2020 р. було прийнято законопроєкт, в якому замість 10 тис. га вже зазначено 100 га. Чому саме 100 га, а не 200 га чи 300 га, відповіді логічної немає. Закон вступає в силу з 1 липня наступного року, а не з 1 жовтня цього року, як планувалося. Юридичним компаніям до 2024 року заборонено купувати землю. Державні та комунальні землі продаватися не будуть, тощо.

Виникає логічне питання: що змінилося за півроку, чому так різко ми відійшли від ліберальних планів?

Відповідь проста. Законопроєкт № 2178−10 прийнятий виключно для того, щоб отримати наступний транш від МВФ. Він не несе жодного економічного змісту ані для держави, ані для громади, ані для власників земельних паїв, ані для виробників.

Оскільки ринку як такого не буде, то і відповідно не буде і ціни на землю. А це означає, що за великим рахунком, під час фінансової кризи, власники земельних паїв, не маючи інших доходів і можливостей для фінансування життєвих потреб, вимушені будуть продавати за дешево. І це є факт.

Тобто за великим рахунком, якщо тверезо подивитися на сьогоднішній варіант земельного ринку, то можна констатувати наступне.

Плюс. Закон все-таки прийняли і таким чином переступили ту межу, яку не могли переступити майже 30 років.

Плюс. Політики об'єдналися, щоб врятувати Україну від дефолту і таким чином отримати необхідні кошти від МВФ.

Плюс. Нарешті політики показали, що можна і треба проводити важкі реформи навіть у складні часи.

Плюс. Почнеться поступова «легалізація» нелегальних коштів в більшості випадків шляхом купівлі землі.

Мінус. Реформа прописана таким чином, що де-юре вона вступає в силу у середині 2021 року, але де-факто вона може вступити лише з січня 2024 р. Чому може саме з цієї дати? Тому що до 2024 р., по суті, як таких транзакцій на ринку землі не буде та і відповідно бізнес не впевнений, чи не перенесуть вступ цієї реформи ще раз. Це траплялося в Україні дуже багато разів під виглядом «не готові», «не на часі» і тп. Вступ для юридичних осіб можуть перенести з 1 січня 2024 р. на 1 січня 2030 р. Тому це очевидний мінус.

Мінус. Інвестиції за таких умов в Україну точно не зайдуть.

Мінус. Питання відродження системи зрошення в Україні переноситься щонайменше до 2025 року.

Мінус. Під міфічним референдумом мають відбуватися зміни щодо іноземних громадян і компаній з іноземним капіталом. Не відомо, коли і яким він буде і яким буде його результат.

Мінус. Якщо подивитися на цей законопроєкт, то стає очевидним, що в Україні протягом 30 років у ході проведення земельних реформ, починаючи від розпаювання земель державної власності, які були у колгоспах і радгоспах, закінчуючи зараз прийняттям законопроєкту № 2178−10 про обіг земель сільськогосподарського призначення, так і не сформувалася системна стратегія розвитку агропромислового комплексу, так і не поставлені чіткі довгострокові та середньострокові агрополітичні цілі, так і не має розуміння, куди український агросектор має рухатися у майбутньому.

Мінус. Виключення земель державної та комунальної власності із обігу призведе до повного іх дерибану за наступні 5 років і не дасть додаткових надходжень.

Підсумовуючи вищесказане, залишається більше питань ніж відповідей. Головний же висновок можна зробити наступний: українська влада навіть в часи кризи не готова на системні науково обгрунтовані реформи, не дослухається думки фахівців, натомість знову приймає рішення в кулуарах не прокомунікувавши і не послухавши самих агровиробників.

Шкода, що не можна знову повернутися в минулий серпень і показати нині працюючому члену уряду та іншим представникам офісу президента, що приймали участь у дискусії чим може обернутися відсутність стратегії розвитку агросектору та небажання дослухатися до думки агровиробників, тому і маємо в результаті не ринок землі а генератор випадкових чисел.

Спеціально для Новое Время.