icon

“Стійкість українських аграріїв – це безперервний процес адаптації, навчання та виживання в екстремальних умовах, і європейському агросектору є чому повчитися з нашого досвіду ”, – наголосив президент УКАБ Алекс Ліссітса під час виступу на тему «Уроки аграрного сектору України для Європи у час війни» на Global Food Forum у Брюсселі за організації Farm Europe.

Попри те, що український агросектор опинився в умовах, коли поля та інфраструктура стали мішенями для ворожих атак, він зміг трансформуватися. Агропідприємства змушені були впроваджувати безпрецедентні заходи безпеки, аж до використання антидронових систем під час польових робіт, та повністю переглядати свої стратегії управління.

Тож Алекс Ліссітса окреслив головні рекомендації для європейських країн, котрі сформувались на базі українського досвіду:

1. Люди – головна цінність. Одним із викликів стала втрата близько 30% працівників-чоловіків, які пішли до лав ЗСУ. Щоб компенсувати цю нестачу, агробізнес оптимізував процеси та зосередився на залученні жінок до роботи в сільській місцевості, зокрема завдяки освітнім проєктам УКАБ.

2. Наявність готівки на рахунках. Найкращий спосіб підготуватися до кризи – мати кошти на рахунках. Завдяки успішному 2021 року українські аграрії мали запаси, що дозволило вижити в перші місяці повномасштабної війни, коли експорт був повністю заблокований.

3. Розвиток локальних ланцюгів постачання. У багатьох країнах ланцюги постачання надто централізовані. У регіонах, що перебували під окупацією, люди не мали доступу навіть до базових продуктів і хліба. Рішенням стала організація локальних постачань, і зараз майже в кожному селі є невеликі пекарні та крафтові виробництва. Це основа локальної продовольчої безпеки, на яку варто звернути увагу і країнам ЄС.

4. Оптимізація ресурсів та енергонезалежність. Через нестачу фінансів і ресурсів аграрії навчилися зменшувати використання добрив на 30%. Галузь також адаптувалася до роботи без стабільного електропостачання завдяки генераторам. Наступний надзвичайно важливий крок, який є актуальним і для Європи, – це розвиток систем зберігання енергії.

5. Налагодження нових партнерств. Коли традиційні експортні шляхи були заблоковані на півроку, українські компанії змушені були шукати нові ринки. Агробізнесу довелося переорієнтовуватися, відкривати альтернативні шляхи в Європі, опановувати залізничну логістику та формат прямих продажів. Відкритість до нових партнерств, зокрема з Україною, зробить і європейський ринок більш підготовленим та ефективним.

6. Національні інтереси понад усе. В Україні аграрії навчилися ставити на перше місце те, що потрібно країні, а вже потім особисті чи галузеві цілі. Наразі національна мета України – стати членом Європейського Союзу. Українські фермери розуміють і підтримують цю мету, адже партнерство України та ЄС буде успішним і взаємовигідним не лише для обох сторін, а й для всього світу.