“У разі відсутності повноцінного експорту з України, можуть суттєво похитнутися постулати світової харчової безпеки”, - наголосила голова комітету з євроінтеграції УКАБ Олександра Авраменко під час виступу на конференції “Європа. Польща. Україна: Відбудуємо Разом” у м. Києві. 

Основною продукцією України, як аграрної держави, є зернові культури. Так склалося історично, що ми не так багато уваги приділяли саме переробці, а були налаштовані більше на відносно дешеве зерно, яке було важливе не так для країн Європи, як для країн Азії, Африки. І перед війною ця система чудово працювала та все це зерно експортувалося морем. Для прикладу, одеські порти до 24 лютого в місяць в середньому перевалювали близько 8 млн тонн зерна. Це той обсяг, який аграрії одразу фактично могли зібрати, вивезти з поля, привезти в порт, і вже одразу направити до кінцевого споживача морем.

Робота саме в такому форматі призвела до того, що зерносховища і інфраструктура для збереження зернових не була розрахована на весь фактичний урожай, а лише на той його обсяг, що залишається всередині країни для закриття власних потреб. 

Відповідно, після блокування морських шляхів Україна зіткнулась не лише з проблемою, як вивозити це зерно, якими шляхами, а постало критично питання де ж зберігати це зерно, зокрема враховуючи той факт, що 2021 рік став рекордним по врожаю для українського агросектору. Ми зібрали більше 100 мільйонів тонн зерна, з яких близько 20% мало залишитись в Україні, а все інше повинно було бути експортовано.

Відтак, Україна «зайшла у війну» з доволі високими залишками зернових. І, фактично, весь обсяг зерна, який мав бути експортований морем, перекочував на кордон з країнами Європейського Союзу. Очікувано, на кордоні стався колапс, адже він не був розрахований на таку кількість продукції та перевантажень. 

Тому поки працював «зерновий коридор», була змога зменшити тиск на кордон і перенести його на морські шляхи. Але на сьогоднішній день, з огляду на наш майбутній врожай, який очікується доволі високий, Україні знову потрібно буде якось його вивозити. 

Крім того, варто зазначити, що вперше за 20 років аграрний сектор працює виключно в збиток вже другий рік поспіль і собівартість вирощування зерна вища, ніж його готові приймати на елеваторах. І це ще не рахуючи витрати на логістику до кордону та до портів в ЄС, що підвищує збитковість виробництва зерна.  

Якщо ця тенденція буде продовжуватись, ми ризикуємо втратити значну кількість аграрних підприємств вже наступного року. Це реальність, в якій українським аграріям приходиться жити, і тому нам критично важливо почати робити щось не тільки для експорту, але й безпосередньо для життя аграрного сектору.

В нашій ситуації,  експорт – це один із шляхів виживання агросектору. Експорт через кордон з Європейським Союзом – це точно соломинка, яка сьогодні допомагає українській економіці та вітчизняним аграріям, і  можливо, допоможе і відновитись в майбутньому. Проте нам потрібно працювати над цим.

Які є шляхи вирішення ситуації?

По-перше, ми можемо тільки сподіватись, що колись морський шлях відновиться повноцінно. Але навіть коли він відновиться, то все одно не зможе працювати повноцінно, тому що українські порти побиті ракетами і шахедами, деякі порти зараз в окупації, плюс ми маємо заміноване море. На це все потрібен час та залучення значних ресурсів.

Відповідно, експорт через кордон з Європейським Союзом буде працювати не тільки під час війни, а і після її закінчення ще певний час, а можливо він навіть буде переформатований та розширений, якщо економічна ситуація дозволить. Це пріоритет номер один, не тільки для ЄС, а й для України. І мова йде більше про експорт саме залізничним шляхом, щоб відвезти зерно до найближчих портів. 

Аграрний сектор – це сьогодні 50% експорту, і значна частина валютних надходжень, робочих місць, які продовжують працювати. Ми не можемо втратити аграрний сектор, він надто важливий не тільки для України, але і для багатьох інших держав.

У разі відсутності повноцінного експорту з України, можуть суттєво похитнутися постулати світової харчової безпеки, які базуються, в тому числі, і на українській продукції. Тому, нестача українського зерна буде дуже суттєво відчуватись в тих країнах, які його потребують.

По друге, інший варіант вирішення проблеми з кількістю зерна на кордоні -  це переробка. Але це на дуже довгу перспективу, і залучення інвестицій в переробку на сьогодні під великим питанням. Тому нам в цьому також потрібна значна допомога від наших європейських партнерів.