Простора зала для великих нарад місць на 500 в одній із областей. Радянська архітектура і напіврадянський дух майже гармонійно поєднується із українською символікою.

Зала напівпорожня – як не як, не офіціоз. «Приїхали експерти із Києва, треба послухати», – мабуть так запрошували на цю «нараду».  Народ збився в групи – хто по районах, хто по ОТГ, а хто по класовій орієнтації. Адміністративна реформа на марші, нічого не поробиш.

Експерти тоді приїхали розповідати про Державний аграрний реєстр (ДАР), який запускається в пілотному режимі.  Той самий, законопроєкт по якому (№3295) на минулому тижні проголосований в першому читанні Верховною Радою.

Поміж питаннями, навіщо той ринок землі і чи буде дотація на голову, звучали і фахові по темі – наприклад, які правові підстави для функціонування Аграрного реєстру. І тоді (а було це на початку 2020 року) і зараз, ДАР працює в пілотному режимі і з обмеженим функціоналом.

Так буває із реформами в Україні. Єдине вікно на митниці спочатку було експериментом, лише потім набуло законодавчого статусу, як власне і статусу однієї із найбільш успішних реформ в системі, пов’язаній із митним оформленням.

Ми переживали, що сільська місцевість – це не про ІТ-технології, що фермерам важко буде завести e-mail або запам’ятати пароль. Насправді, комп’ютерна грамотність на селі не на досить високому рівні, але це не головне.

Головне – це довіра. Довіра, якої бракує. Це також майже безнадійна тужлива віра в те, що держава колись спроможеться зробити зручний і сучасний сервіс для фермера. Коли інформація про нові програми держпідтримки (або зміни до них) надходитиме на e-mail або в месенджері. Коли можна буде подати заявку на ту чи іншу програму одним кліком, а не їздити в новий районний центр за десятки (а подекуди і сотні) кілометрів. Коли держава не вимагатиме документів, які і без цього є в державних реєстрах і можуть (а я вірю – і будуть) автоматично підтягуватись до профілю фермера в ДАРі.

Коли можна проводити оцінку ефективності державної підтримки через автоматичний аналіз інформації із реєстру, а не обмежуватись функцією «sum» в Екселі, як завжди. Коли інформація про використання коштів платників податків буде публічною для платників податків. Коли аграрний реєстр дасть можливість автоматично подавати заявки на отримання дозвільних документів і процедур, знову ж таки, без безглуздого надання завірених копій документів  та інформації, яка і так є у держави.  Наприклад, завірити цифровим підписом договір оренди і надіслати його на реєстрацію.

І багато інших «коли», поки що недосяжних для фермера  за реформами в стилі «крок вперед – два кроки назад». Навіть трішки сумно, коли аграрна політика зводиться до питання «ліквідовувати - не ліквідовувати» або «відновлювати – не відновлювати». Ця дискусія для людей які мислять категоріями крісел або посад.

«Коли» для агровиробника  – це законопроєкт №3295 прийнятий в другому читанні. Це не гарантія (багато треба буде зробити на підзаконному рівні), але шанс.

Хочеться вірити, що ми його не змарнуємо.

 Спеціально для Liga.net