В третій декаді березня виповнюється річниця запровадження першого локдауну в Україні, а також ухвалення закону про обіг с/г земель. І те, і інше має значення, що виходить за рамки короткострокових горизонтів.

Щонайменше можна констатувати, що спокійне функціонування ринків залишилось у минулому. Побоювання згортання світового попиту через економічну кризу наразилися на невпевненість основних покупців у стабільних поставках і, відповідно, намагання сформувати запаси. Це спочатку призвело до суттєвого падіння цін на товарних ринках, а потім до ще більш значного їх зростання.

Протекціонізм і намагання «вигризти» простір  для зростання національних економік спричинили явні і приховані торгівельні конфлікти. І хоча ізоляціонізм адміністрації в США, очевидно, залишився у минулому, боротьба за ринки і сфери економічного впливу не зникла. Як наслідок, — попит на аграрну продукцію зі сторони Китаю, який схожий на намагання сформувати продовольчу страховку. 

Світ заговорив про черговий суперцикл високих цін, який, як правило, триває декілька років. Підвищена чутливість цін до погодних проблем і перспектив врожаю — один із елементів цього сценарію.

Для повноцінної його реалізації поки що не вистачає подальшого знецінення долара до основних світових валют. Тому поки що варто вести мову про поєднання позитивної корекції цін на товарних ринках із підвищеною волатильністю.

Двома основним враженнями від цього сезону на українському ринку стали дискредитація форвардів і уникнення спокуси регулювання. Проблеми з виконанням форвардних контрактів призвели до суттєвого зниження лімітів по закупівлях врожаю 2021 року і, відповідно, можливості управляти ціновими ризиками для аграріїв. Залишається хіба що класичне хеджування, хоча і некомфортне для резидентів України.

А щодо регулювання — потрібно віддати належне українському уряду, який не заразився російським вірусом регулювання цін. Є достатньо аргументів проти регулювання і зрозуміло, що чистий економічний ефект від нього негативний, але все ж утриматися від спокуси скопіювати політику країни-агресора було мабуть непросто.  Незважаючи на певні інфляційні ризики, стратегічно — це великий плюс для аграрного сектора України.

Складніша ситуація з ринком землі. Сам його формат (це скоріше ринок земельних рантьє) і значна затримка подальших законодавчих мін (законопроєкти № 2194 і № 2195) говорять про те, що позитивний ефект, якщо говорити інтелігентно, ми можемо відчути лише з часом.

Поки що для агрокомпаній два найактуальніших питання — пошук фінансових резервів і фізичних осіб, які, викупивши землю, готові будуть здати її в довгострокову оренду.

Ще одним глобальним чинником, який, щоправда, не має чіткого хронологічного початку, але став активно артикулюватись протягом останнього року — Європейський зелений курс, який набуває ознак глобального тренду. Перспектива зменшення карбонового сліду на всіх етапах виробництва, яка для більшості українських аграріїв поки що є більшою мірою абстракцією, із часом набуватиме всі більш виразних рис в регулюванні, доступі до ринків, і навіть при отриманні фінансових ресурсів.  

Ну і наостанок — складається враження, що розраховувати на більш спокійний наступний врожайний рік не варто.

Спеціально для AgroPortal.