Що чекає українську переробку сої в умовах євроінтеграції та внутрішньої ринкової турбулентності?

Це обговорили під час панельної дискусії Processing: “Переробка: перспективи галузі та виклики сучасності” у межах конференції Soybean Market: Growing. Processing. Trade. Модератор дискусії, генеральний директор УКАБ Олег Хоменко, зазначив, що сьогодні українська агропереробка змушена балансувати між нестабільним попитом, дорогими енергоресурсами та новими еко-стандартами Європейського Союзу, зокрема EUDR і Нітратної директиви.

Співвласниця та комерційна директорка «Любарецького соєпереробного заводу» Галина Матвійчук поділилася викликами переробки сої для малого та середнього бізнесу: «На тлі зростання цін на сировину та падіння вартості макухи, маржинальність виробництва без-ГМО продукції суттєво зменшується, адже, на відміну від великих екстракційних заводів, невеликі підприємства не можуть дозволити собі демпінгувати побічним продуктом. Ситуацію погіршує неякісна конкуренція: через запуск багатьох нових потужностей під час блекаутів спостерігається профіцит низькоякісних продуктів переробки сої, котрі розмивають ринок. Щоб переробка була ефективною, галузі необхідна підтримка від держави щодо розвитку тваринництва, як прямого споживача. Як “план Б” ми розглядаємо перехід у глибоку переробку олії».

Комерційний директор «Агропродсервіс» Тарас Баран підкреслив, що майбутнє переробної галузі – за замкнутими екосистемами та вертикальною інтеграцією: «Наша стратегія – переробляти сільгосппродукцію через комбікорми, м’ясо та готову продукцію, створюючи додану цінність на кожному етапі. Екологічні вимоги стимулюють до вдосконалення: ми отримуємо єврономери на ферми, а також готуємося до реалізації проєкту біогазового заводу на 3 мегавати. Це також дасть змогу стати більш стійкими до перебоїв зі світлом».

Керівник департаменту сталого розвитку ТОВ «Бюро Верітас Сертифікейшн Україна» Катерина Постоленко звернула увагу на неминучість нових регламентів EUDR і приховані бар’єри ринку ЄС: «Найбільшим челенджем для нас стане забезпечення повної фізичної простежуваності та сегрегації. Відповідна соя має окремо вирощуватись, зберігатись і транспортуватись, що в умовах портової перевалки для невеликих виробників – це мега челендж. Проте Європа – це преміальний ринок, на якому українських виробників мало хто чекає. Загалом під прикриттям нових екологічних вимог лобіюються інтереси європейських виробників і створюються умови, щоб було максимально важко туди потрапити, з чим українські аграрії вимушені боротись».

«Найцікавіше в історії з EUDR – це наша подвійна позиція: вже зараз маємо готуватися до цих норм як третя країна, але водночас можемо невдовзі стати членом ЄС і перетворитися на його кордон із відповідними контрольними функціями. У межах спільного ринку це виглядало б доволі вигідно: можна збувати власні обсяги без необхідності нарощувати виробництво, отримуючи водночас певний нетарифний захист від зовнішніх конкурентів. Однак наразі наше завдання за період євроінтеграції нічого не втратити й дійти до цього моменту, посиливши потенціал», – підсумував Олег Хоменко.