Сезон випробувань: як агросектор України пройшов 2024/25
Автор:
Олег Хоменко
У 2025 році під зерновими та олійними культурами було зайнято близько 20,3 млн га, що на 19% менше, ніж у довоєнному 2021 році. Скорочення площ є не лише наслідком тимчасової окупації частини територій, а й результатом економічних рішень агровиробників, які дедалі обережніше підходять до планування посівів.
Традиційна «трійка» культур зберегла лідерство: соняшник (5,2 млн га), пшениця (5,1 млн га) та кукурудза (4,5 млн га). Водночас сезон чітко продемонстрував, що аграрії дедалі активніше коригують структуру залежно від рентабельності та погодних ризиків.
Найбільш показовим прикладом стало скорочення площ під соєю на 0,9 млн га до 2,1 млн га. Після слабкої економіки культури у попередньому сезоні виробники свідомо зменшили її частку, переорієнтувавши площі на пшеницю та кукурудзу як більш прогнозовані з погляду збуту й ліквідності культури. Це рішення було масовим і суттєво вплинуло на загальний баланс виробництва олійних.
Урожайність у 2025 році загалом виявилася нижчою, ніж у 2024-му. Для кукурудзи, пшениці та сої зниження врожайності було помірним у межах 1-2%, тоді як для ріпаку та соняшнику втрати стали суттєвішими – 8% і 11%, відповідно.
Ці показники не є випадковими, – сезон ще раз підкреслив, що кліматичний фактор стає ключовим драйвером ризику в українському землеробстві. Географія врожайності дедалі сильніше зміщується і те, що ще кілька років тому вважалося зоною стабільного виробництва, сьогодні потребує адаптаційних рішень.
За підсумками року валовий збір зернових та олійних культур склав 78,4 млн тонн – лише на 0,5% менше, ніж у 2024 році, і на 3,1% нижче середнього показника трьох попередніх років повномасштабної війни.
Водночас відбулася принципова зміна структури:
- зернові культури: +7%, 60,0 млн тонн;
- олійні культури: -18%, 18,4 млн тонн.
Найбільш динамічні зміни зафіксовано по ключових культурах: кукурудза:
- +11%, 29,9 млн тонн;
- соя: -31%, 5,0 млн тонн;
- соняшник: -13%, 10,1 млн тонн.
Це означає, що аграрії дедалі більше тяжіють до культур, які забезпечують обсяги та експортну масу, навіть за умови зростання виробничих витрат.
Серед ключових факторів, що сформували результати сезону, варто виділити:
Розширення зони ризикового землеробства як довгостроковий виклик. В Україні продовжується системне розширення зони ризикового землеробства з південного сходу у напрямку центральних і північно-західних регіонів. Південний схід фактично переходить у категорію суворо посушливих територій, де традиційні технології рослинництва втрачають ефективність. Це вимагає перегляду підходів до землеробства не лише в південних, а й у центральних областях – від зменшення інтенсивності обробітку ґрунту та підбору більш посухостійких сортів і гібридів до розвитку зрошення та адаптації систем живлення.
Посилення військових ризиків у щоденній роботі аграріїв. Війна залишається постійним фоном агровиробництва та безпосередньо впливає на планування польових робіт, безпеку персоналу й інвестиційні рішення. Обстріли, руйнування інфраструктури, мінна небезпека та обмежений доступ до окремих територій змушують господарства працювати з підвищеним рівнем невизначеності й закладати додаткові ризики у собівартість виробництва.
Збільшення дефіциту кадрів у сільському господарстві. Мобілізація, міграція населення та демографічні втрати призводять до хронічної нестачі кваліфікованих працівників. Дефіцит механізаторів, агрономів і технічних спеціалістів ускладнює дотримання технологічних карт, підвищує витрати на оплату праці та обмежує можливості як масштабування виробництва, так і впровадження більш складних агротехнологій.
Зростання ролі енергетичного фактору у формуванні собівартості виробництва. Підвищення вартості газу для промисловості та нестабільність енергопостачання суттєво вплинули на витрати агровиробників. Особливо це позначилося на економіці пізніх культур, насамперед кукурудзи. Через високу вологість зерна середня вартість доробки кукурудзи у сезоні зросла у 6,8 раза – з 78,8 грн/т до 535,5 грн/т, що суттєво збільшило собівартість виробництва та знизило маржинальність культури, особливо для господарств без власних енергоефективних сушильних потужностей.
Ускладнення логістики та зростання витрат на транспортування. Попри адаптацію експортних маршрутів, логістика залишається одним із ключових стримуючих факторів для агросектору. Висока вартість перевезень, нерівномірна робота портової та прикордонної інфраструктури, а також залежність від зовнішніх ринків знижують чисту ціну реалізації продукції для аграріїв і безпосередньо впливають на фінансовий результат господарств.
Тривалий вплив мінування земель на виробничі можливості. Мінування с.г. угідь і надалі обмежує використання значних площ або повністю виводить їх з обробітку. Навіть після проведення робіт з очищення земель аграрії змушені змінювати технології обробітку, обмежувати глибину операцій та уникати певних культур, що стримує відновлення довоєнних обсягів виробництва й підвищує операційні ризики.
Сезон 2024/25 чітко показав, що українське рослинництво входить у фазу глибокої структурної адаптації, а не короткострокового реагування на кризові фактори. Кліматичні зміни, війна, кадрові обмеження, енергетичні та логістичні витрати дедалі більше формують економіку культур і визначають виробничі рішення аграріїв.
Утримання валових обсягів виробництва в таких умовах є важливим досягненням, однак ключовим питанням наступних сезонів стає ціна цієї стабільності. Подальший розвиток агросектору вимагатиме переходу від екстенсивних моделей до більш гнучких, технологічних і ризик-орієнтованих рішень, де ефективність, адаптивність і довгострокове планування стають визначальними факторами конкурентоспроможності.
Спеціально для AgroPortal.
