Як зробити державну землю ефективною, перетворивши на прозорий інструмент наповнення бюджету та підтримки аграріїв?

Про це говорили під час панельної дискусії “Прозоре управління державною землею: ефект, виклики, перспективи” за модерації генерального директора УКАБ Олега Хоменка під час “Land Bank Forum: рік прозорого використання державних сільськогосподарських земель”, котрий був організований до річниці діяльності “Земельного банку”. Учасники обговорили перший рік роботи ініціативи, її економічний результат, ключові перешкоди та плани на майбутнє.

Ігор Тимошенко, заступник Голови Фонду державного майна України, згадав, як долали скепсис на старті проєкту: “Проєкт “Земельний банк” був потрібен для того, щоб змінити ситуацію недовіри до земельного ринку і створити з нуля прозорий, ефективний механізм використання державної землі. Досвід спростував побоювання, що земля не дійде до малих та середніх фермерів, а залишиться в руках агрохолдингів: у результаті понад 70% переможців аукціонів — це саме малий і середній бізнес”.

Денис Башлик, заступник Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України, розповів про довгострокове бачення проєкту: “Наша амбітна мета – щоб спеціалізований аграрний фонд, який наповнюється за рахунок коштів від оренди через Державний земельний банк, щороку отримував понад мільярд гривень. Це дозволить забезпечити стабільну підтримку аграріїв і позбавить необхідності щороку боротися за бюджетні кошти”.

Питання впливу державних аукціонів на ринок оренди приватних земель та її вартість купівлі розглянув Дмитро Макаренко, Голова Держгеокадастру: “Середня вартість землі має тенденцію до зростання, і особливо ця тенденція стала помітною після того, як ринок відкрили для юридичних осіб. Водночас змінюються й ціни на оренду, за чим спостерігають пайовики, котрі укладали договори, наприклад, на 10-20 років, і коли вони помічають, що можуть отримувати орендну плату не 7%-12%, а 30% і 35%, у них виникає певне незадоволення, але потрібно пам’ятати, коли підприємство бере в оренду землю у пайовиків, то воно бере її з усіми іншими аспектами: із ремонтом доріг, із соціальною складовою”.

“В умовах війни суттєвим є процес розмінування земель – ми маємо 90 тисяч гектарів територій, які мають статус підтверджено забруднених, а програма компенсації розмінування законтрактувала 18 тисяч гектарів. Наше завдання – переходити від заявкового принципу, котрий є певним обмеження, компенсації до планового. Зараз існує класична проблема: якщо аграрій постраждав від війни, у нього зруйновані потужності, немає техніки, то ця земля йому не потрібна. Тому ми рухаємося в тому напрямку, щоб спочатку була земля, а потім можна було залучати фінансові інструменти для відновлення спроможності”, – додав Ігор Безкаравайний, Заступник Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України.

Своєю чергою Жан Лянот, Аташе з питань сільського господарства Посольства Франції в Україні поділився міжнародним досвідом: “У Франції держава регулює земельні відносини, щоб гарантувати аграріям доступ до землі, уникати надмірної концентрації та захищати довкілля. Для цього існують такі інструменти, як контроль за структурою власності, регулювання орендних ставок та спеціальні земельні агентства”

Підсумовуючи, учасники дискусії погодилися, що попри всі складнощі, “Земельний банк” є успішним прикладом реформи, яка вже дає конкретні результати. Подальші кроки розвитку можуть бути зосереджені на розширенні земельного банку, вдосконаленні процедур і вирішенні питання розмінування, щоб зробити ще більше українських земель доступними та продуктивними.