Про спеціалістів, яких потребує аграрний сектор, зарплати, недоліки професійного навчання розповів в інтерв'ю Gazeta.ua президент асоціації "Український клуб аграрного бізнесу" Алекс Ліссітса.

Спеціалісти для сільського господарства зараз найзатребуваніші, за інформацією сайтів із пошуку роботи. Але їх бракує. В Україні є 17 аграрних вузів, дві сільгоспакадемії. Також 91 аграрний технікум і коледж. Куди йдуть випускники цих закладів?

- Випускники аграрних навчальних закладів не хочуть повертатися в село. І це проблема не аграрних вишів, заробітних плат чи агросектору загалом. Проблема стосується в першу чергу сільської інфраструктури. Вірніше - її відсутності. В селах закриваються школи, медичні заклади. Доріг у більшості регіонів немає, є лише напрямки. Це відлякує. Приїздить випускник вищого навчального закладу до якогось села на хорошу зарплату. Доки він ще не одружений, працюватиме там. Коли з'являється родина, починаються проблеми.

Спільними зусиллями держави і бізнесу подолати це можна?

- Щодо доріг, то спершу треба розібратися - де місцеві, а де державні. Досі не знаємо, хто відповідає за сільські дороги. Місцева влада не хоче їх брати на баланс, бо не має грошей. А центральна каже: то ваше, розбирайтеся самі. У Верховній Раді лежить відповідний законопроект. Ми з колишнім міністром інфраструктури Андрієм Пивоварським про це говорили кілька разів. Він казав: "Усе вже у Верховній Раді. Хай ухвалюють закони".

Мав зустріч із прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом. Сказав йому: треба об'єднувати зусилля бізнесу та влади. Бізнес має проблеми з кадрами. Аграрні підприємства інвестують мільйони доларів у сільськогосподарську техніку. Наприклад, сучасний обприскувач John Deere коштує близько 450 тисяч доларів США. А посадити на нього немає кого. Я запропонував прем'єру, щоб профтехучилища віддавали в довгострокову оренду аграрним підприємствам. Вони замовлятимуть навчальним закладам готувати тих фахівців, які потрібні. І фінансуватимуть їхню підготовку. Зараз в сільському господарстві не вистачає трактористів, слюсарів, токарів. Натомість надлишок - юристів, бухгалтерів, економістів. На полі немає кому працювати.

Державна служба зайнятості серед п'яти найбільш затребуваних спеціальностей назвала агрономів. Чому їх бракує, не популярна спеціальність?

- Працювати агрономом непросто. Фактично, в агросекторі, на агрономах і інженерах зав'язаний весь технологічний процес. Це має бути гарний біолог, хімік, технолог. Цей спеціаліст повинен жити в селі, щоб бути постійно на полі. Випускники вузів, які тільки прийшли працювати, менше 5-6 тисяч гривень не отримують. Агрономам підприємства надають машину, телефон, житло. Максимальна зарплата - 10 тисяч доларів. Плюс бонуси. Але в більшості випадків питання не в грошах, а знову ж таки в небажанні проживати в селі.

Аграрні вузи зараз найбільше випускають економістів, менеджерів, бухгалтерів. 90 відсотків студентів обирають професію за порадою батьків, за опитуваннями Українського клубу аграрного бізнесу. Навіть, якщо вони самі працюють в аграрному бізнесі, мріють прилаштувати своїх дітей деінде. Сільськогосподарські компанії не потребують так багато бухгалтерів, економістів, юристів, менеджерів та маркетологів.

Кілька років тому на ринку праці бракувало програмістів. Роботодавці влаштовували курси, брали студентів із третього курсу на роботу. Можна схожу схему запровадити в агросекторі?

- Програмісти не живуть у селах. Більшість мешкає у Львові, Києві та Одесі. Молоді люди хочуть комфорту. На жаль, у сільській місцевості місць із розвиненою інфраструктурою мало. Державі, як мінімум, треба побудувати дороги. А задача бізнесу – отримувати прибутки та платити податки. Поки інфраструктури в селі не буде, туди не поїдуть молоді спеціалісти. Можна довго розповідати, що село - це колиска нації. Але молодь туди не повертається.

Взяли торік 25 молодих агрономів на практику в Індустріальну молочну компанію. З них залишилося працювати - 13. Це дуже гарний показник. Але багато інших прикладів. Хлопець поїхав агрономом у село на Полтавщині, купили йому будинок. Познайомився з дівчиною, одружився. Для неї теж знайшли роботу. А далі почалися проблеми - в селі школу закрили, бо там було 50 дітей. Дитину треба возити за 32 кілометри на навчання. Агроном уже проситися почав: пустіть мене жити в Полтаву, бо розіб'ється сім'я. Згоден їздити на роботу за 70 кілометрів.

Ви очолили раду з питань агроосвіти при Міністерстві. З чого треба починати реформу, аби навчальні заклади випускали затребуваних фахівців?

- Україна не потребує стільки аграрних вузів. Їх має бути 4-5. Треба взяти за основу ті, що мають матеріально-технічну базу, розбудовувати далі. Решта - мають займатися професійним навчанням. Готувати спеціалістів, на яких є попит. Це рівень технікумів або профтехучилищ.

Чи дозволяє матеріальна база технікумів підготувати спеціаліста, що потім сяде за кермо дорогої техніки?

- Останні 25 років цим питанням ніхто не займався. Технікуми перейменували на коледжі. Їх, у більшості випадків, забрали університети в своє підпорядкування. Незалежних технікумів залишилося мало. Основна задача органу, який ми створили при Міністерстві освіти - дати можливість бізнесу сказати своє слово, що він очікує від освіти. Бо до цього часу навчальні заклади давали дипломи бозна-кому. Бізнес був сам по собі. Міністерство освіти і науки теж саме по собі. Зараз ми об'єдналися і почали цю тему обговорювати. Треба, щоб підприємства брали більше практикантів. Бо студенти вчаться і п'ять років не бачать трактора. А потім жаліються, що випускають поганих спеціалістів.

Чому не хочуть брати практикантів?

- Практика - це дороге задоволення. До кожного студента треба приставити людину, щоб допомагала йому протягом року. Плюс зарплата, телефон, проживання. Треба вчити, водити фактично за руку, показувати. Самого ж на трактор не посадиш. Тому компанії й не хочуть. І це біда. Бо діти йдуть на навчання дуже перспективні. Нажаль, вони отримують в університеті виключно теорію. Практики – немає. Її має забезпечувати бізнес.

Як можна вплинути на аграрні підприємства?

- У Німеччині прописали в законі, що компанії зобов'язані брати практикантів. Якщо в Україні зробимо подібне, не факт що всі виконуватимуть закон. Бізнес сам має зрозуміти - це правило гри. Хочемо в рамках Українського клубу аграрного бізнесу запровадити обмін даними по практикантах. Щоб всі бачили, що така-то компанія взяла 20 осіб, інша - 30. Ще дуже важливо, щоб і керівництво університетів йшло на зустріч.

Процес уже пішов. Компанія "Кернел" бере багато практикантів із різних вузів. Індустріальна молочна компанія (ІМК) підписала договір про співпрацю з чотирма навчальними закладами. До Миронівського хлібопродукту (МХП) по 100 чоловік щороку йдуть на практику.

У студентів є бажання працювати, вони шукають куди піти на практику. Керівники компанії мають особисто підтримувати цю ініціативу.

Назвіть спеціальності, які будуть затребувані найближчі 10-15 років?

- Одна з найбільш затребуваних – фарм-менеджер. Це людина, яка буде керувати агропідприємством, що обробляє 2-3 тисячі гектарів землі або молочним комплексом. Фарм-менеджер повинен знати економіку, технологію, організацію праці. Мати гарну інженерну та агрономічну базу знань.

Друга - агрономи та агроінженери, третя - ветеринари і зоотехніки. Також затребувані ті спеціальності, що не входять в університетську освіту: трактористи, доярки, інженери.

Праця в сільському господарстві непрестижна серед молоді. Як це змінити?

- Високі зарплати не допоможуть. Нажаль, агросектор досі асоціюється з кирзовими чоботами, куфайкою. Бізнесу треба працювати над тим, щоб імідж сільського господарства був кращим. Але без системних покращень сільської інфраструктури, щоб не розказували, щоб не робили - зарплати, сучасні трактори, житло і все інше – не спрацює. Людина не зможе до того села доїхати, бо нема дороги. Якщо подивитися на список нинішніх студентів аграрних вузів, то 60 відсотків - це жителі сільської місцевості. Український клуб аграрного бізнесу проводив опитування, скільки з них хочуть повернутися працювати в село. Таке бажання виявили тільки 20 відсотків.

Готові підприємства брати на роботу працівників без досвіду?

- Готові, бо вибору немає.

Скільки часу займає підготовка одного працівника?

- Близько року. Людина має сезон пройти - від посівної до збирання врожаю. Молоді спеціалісти заробляють 5-6 тисяч гривень. Робота є у всіх областях. Найскладніше з кадрами на півночі Чернігівщини, Житомирщині. Більш-менш нормальна ситуація у Полтавській, Черкаській, Вінницькій областях.

Чи запрошують підприємства працювати іноземців?

- Раніше було багато німців, голандців. І, можливо, через 2-3 роки, зі зростанням попиту на аграрні спеціальності, іноземців буде більше. Вони цікаві агробізнесу якістю освіти. У чому перевага, наприклад, німця. Він закінчив навчальний заклад. Корони на голові не має. Сьогодні керує полем, завтра - сів на трактор. Треба возити гній – возитиме. Фактично це і є фарм-менеджер, який необхіден зараз. А деякі наші випускники хочуть, щоб їм дали машину, телефон, житло. Вони будуть тільки сидіти в офісі і керувати.

Європейці не попадаються на крадіжках, відкатах. Бо це ще одна проблема нашого сільського господарства, про яку треба відверто говорити. Великі зарплати не рятують. Отримують 20 тисяч гривень, а одна каністра засобу захисту рослин коштує 150 тисяч. І часто виникає бажання десь продати на стороні цю каністру. Це трапляється в кожній компанії.

Коли починаєш розказувати, що у тебе працює 500 чоловік. Із них - 100 охоронців. То керівники закордонних компаній просто не розуміють цього. Кількість охоронців на гектар землі в Україні найбільша в світі.

Як брак кадрів впливає на роботу компаній?

- Це можна порівняти з такою ситуацією: ви купили авто в кредит, а їздити не вмієте. Починаєте на ньому тренуватись. Фару розбили, заїхали не туди. Те саме відбувається в агросекторі. Виділяються величезні кошти на техніку, насіння, засоби захисту рослин. Якщо люди не розуміють що це таке, то фактично тренуються на ваших грошах. І це дуже дорого обходиться компаніям.

Україна виробляє щороку 55-60 мільйонів тонн зерна. Через те, що не допрацьовуємо по технологіях, бракує кадрів - втрачаємо 10-15 мільйонів тонн. Помножити, в середньому, на 150 доларів. Виходить сума, яку втрачаємо.

Де проходять навчання ті спеціалісти, які зараз працюють на дорогій техніці ?

- В основному в Україні. Навчання проводять компанії, які постачають техніку.

Українці масово їдуть збирати ягоди, овочі, фрукти в Польщу, Німеччину. А вдома не хочуть працювати в сільському господарстві. Чому так відбувається?

- Знайомий зі Львівщини посадив у своєму селі полуницю, малину. Поставив таку ж зарплату, як у Польщі. Місцеві все одно поїхали на заробітки закордон. Йому довелося возити працівників із Херсона, щоб збирали ягоди.

У нас багато популізму щодо робочих місць. Приїздиш у будь-який регіон. Місцева влада просить – створюйте нам робочі місця. Добре, створили. Але біля кожної молочної ферми треба фактично ставити готель. Бо місцеві не йдуть працювати. Таких прикладів дуже багато.

Може це нова тенденція будувати готелі, возити працівників?

- До цього все йде. У нас величезна урбанізація населення. Ніхто не хоче жити в селі. Населені пункти зникають щороку. Можливо доведеться створювати щось на зразок бразильських фазенд. Там буде жити керівник підприємства з сім'єю. Керуватиме процесом. А працівників возитимуть із міст.

У Європі теж існує проблема кадрів у сільському господарстві?

- Така тенденція всюди є. Люди не хочуть працювати фізично. Примусьте німця чи британця збирати полуницю. Не піде, не захоче. Краще бути програмістом, юристом.

Зарплати закордоном відрізняються від українських?

- Фарм-менеджери у Німеччині отримують 1-1,2 євро. В Україні такими грошима нікого не здивуєш. 20-30 тисяч гривень - це сьогодні нормальна зарплата для керівного складу в агросекторі.