Термін «агрохолдинг» чули в Україні навіть люди, далекі від аграрного бізнесу. Ці компанії постійно присутні в нашому медіапросторі, і вже добре відомі в окремих колах за межами нашої країни — від наукових інститутів до постачальників техніки.

При цьому значення агрохолдингів, чи правильно сказати — масштаби «агрохолдингінізації», в контексті вітчизняної аграрної галузі є часто дещо переоціненими. Ці компанії представляють собою специфічний сегмент окремої категорії сільськогосподарських виробників.

На початковому етапі агрохолдинги виникли як результат пристосування до тогочасних складних умов та в цілому вкрай несприятливого зовнішнього середовища для ведення агарного бізнесу в Україні. Серед основних чинників були деіндустріалізація сільськогосподарського виробництва — забезпеченість сільськогосподарських підприємств технікою становило орієнтовно 50%, а наявна техніка здебільшого потребувала заміни; відсутність ринку сільськогосподарської землі та пов’язана з цим неусталеність та хаотичність земельних відносин. Ну а низька вартість сільськогосподарських підприємств — ще вчора колгоспів і радгоспів — тільки сприяла поштовху до консолідації в агробізнесі. Причому купівля підприємств із дійсними договорами оренди земельних паїв виявилася ефективним інструментом зростання.

На цьому етапі агрохолдинги швидко довели свою спроможність та ефективність і розвивались дуже стрімко: за 10 років у період з 2007-го по 2017 р. сукупний земельний банк українських агрохолдингів зріс з 1,7 млн га до майже 6 млн га (у 3,5 рази!). Звісно, багато хто очікував, що ця тенденція продовжуватиметься й надалі. Та всупереч загальним очікуванням та упередженням кількість аграрних холдингів в Україні не збільшується, а зменшується, як і земельний банк, який ними обробляється, — з 5,95 млн га у 2017 р. до 5,62 млн га у 2018 р.

В цілому аграрні холдинги обробляють близько 17% ріллі. За минулий рік їхня кількість скоротилася до 85 (з 93-х компаній у 2017-му). Навіть більш показовим є той факт, що скоротився також земельний банк і 15-ти найбільших агрохолдингів — з 3,3 млн га у 2017 р. до 3,2 млн га у 2018 р. Незважаючи на те, що кількість агрохолдингів дійсно скоротилася за минулий рік, валове виробництво сільськогосподарської продукції цього сегменту агровиробників за той же рік зросло на 11% (для інших сільгосппідприємств — на майже 14%). Агрохолдинги залишаються, як і раніше, найбільш продуктивним сегментом українських сільськогосподарських виробників, демонструючи найвищі рівні середньої врожайності з-поміж інших категорій виробників. Але схоже, що цей перший етап a la «динамічна експансія» закінчився у 2017 році. А минулий рік окреслив повноцінний перехід до нового етапу — внутрішньої трансформації.

Настання нового етапу ознаменувалось першочергово постанням перед аграрними холдингами нових викликів. Деіндустріалізація та накопичення земельного банку відійшли на другий план. На передній план зараз виходить питання оптимізації корпоративної структури (можливості для цього з’явилися з прийняттям нового закону про ТОВ у 2018 р.) та доступу до фінансування. Фінансові проблеми найкраще видно, якщо поглянути на публічні агрохолдинги (бо вони… публічні, ті компанії, які торгуються на фондових біржах), які наразі складають орієнтовно 15% від всіх аграрних холдингів.

Сукупне значення EBITDA українських публічних агрохолдингів зменшилося за 2018 рік на 19%, або на $204 млн у чистому вираженні (з $1056,6 млн у 2017 р. до $853,6 млн у 2018 р.). Лише декільком публічним компаніям вдалося покращити своє становище за минулий рік. Так, збільшити EBITDA у порівнянні з 2017 роком вдалося тільки 4 публічним агрохолдингам: IMC, AgroGeneration, Agroton та Agromino. Про зниження середньої рентабельності в АПК наголошує і Нацбанк у своєму звіті за перше півріччя 2019-го. Також для цього сегменту погіршився показник боргового навантаження (який Нацбанк рахує як чистий борг/EBITDA). Навряд чи для решти агрохолдингів, приватних, ситуація є кардинально іншою.

В цілому можна резюмувати, що у минулому році аграрні холдинги були виваженими у своїх рішеннях та поводились обережно: надавали перевагу оптимізації над зростанням, а також сільськогосподарським культурам з найвищим рівнем середньої рентабельності (високомаржинальні культури), цінові очікування щодо яких серед гравців ринку були найоптимістичнішими — у випадку з кукурудзою та соняшником прогнози здійснилися.

Але внутрішня трансформація — це не тільки про оптимізацію, це також про розширення бізнес-моделі: окремі агрохолдинги вже експериментують з новими технологіями, підтримуючи IT-проекти (чи запускаючи власні) та роблять перші кроки вгору по ланцюжку доданої вартості (наприклад, займаються переробкою). Я особисто думаю, що такого у наступні десять років ми будемо бачити все більше і більше.

Замість P.S. Якою ж має бути роль держави? Роль держави — не заважати і сконцентруватися на макроекономічній ситуації: нарешті дозволити ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення та дозволити Нацбанку продовжити стратегію інфляційного тарґетування (це вже призвело до більш-менш стабільного курсу національної валюти, а в подальшому дозволить поступово знижати облікову ставку (дешеві кредити)).

Опубліковано на AgroPortal.ua