В силу своєї професійної діяльності, всі мої попередні блоги стосувалися майже виключно агросектору і суміжних із ним галузей. Якось не хотілося лізти в дискусії щодо НАТО, АТО та інших актуальних тем.

Але та істерика, яку можна спостерігати протягом останніх днів із приводу перенесення строків введення в дію зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом змусила і мене відійти від своїх правил, і поділитися деякими роздумами щодо даної ситуації.

Євроінтеграція для більшості її прихильників, які вийшли на майдан, була пов’язана не стільки з її економічною стороною і вигодами - бо якщо вже зовсім чесно, то треба велику лупу, щоб знайти їх у тому договорі, - а скоріше з її політичною частиною.

Всім хотілося свободу слова і вибору, знищення корупції, перехід на демократичні засади керування державою, у першу чергу, її транспарентність і відповідальність перед народом за скоєне.

Хотілося позбутися впливу двох-трьох олігархів на всю економіку країни і на її державний бюджет.

Ще рік тому зближення з Європою не ставило під сумнів те, що нам треба знаходити шляхи до співпраці з Росією. Наразі співпраця з Росією навіть не обговорюється із зрозумілих причин.

Фактично ми на багато років розійшлися як політично, так і економічно з нашим сусідом. Тому і є для мене незрозумілою істерика в пресі і соціальних мережах на кшталт "ми здали наші інтереси на користь Росії" або "Європа нас продала за російський газ" і т.д. Де-факто, чи вступить договір про зону вільної торгівлі з Євросоюзом завтра чи через рік, чи навіть через три - вже не грає ролі. Ми вже як політично, так і економічно прив’язані до Євросоюзу, і залежимо від нього - особливо в прийнятті будь-яких рішень, зокрема зовнішньополітичних.

До чого тут зона вільної торгівлі, точніше вступ її в дію, якщо до сьогоднішнього дня процвітає корупція в усіх органах влади, продаються посади чиновників направо і наліво?

Жодного колишнього чиновника-казнокрада не притягнуто до відповідальності. Більше того, вони всі вже повернулися з вимушеного підпілля, і далі ведуть "свій" бізнес.

Не повернуто до державної власності вкрадені активи і не арештовано жодного рахунку колишньої "злочинної влади".

Не проведено жодної реформи в економічному блоці!

Не закрито жодного центру "по обналічіванію".

Не проведено антимонопольне розслідування щодо становища на ринках енергетики і хімії.

До чого тут зона вільної торгівлі, коли при міністерствах до сьогоднішнього дня рулять "смотрящі", тільки тепер уже інші?

Дивлячись на списки кандидатів основних політичних партій до ВРУ, виникає відчуття дежавю. А це говорить про те, що мабуть ми так і не навчились нічого за останні 10 місяців.

І знову ж таки, в цьому винна не стільки зовнішня агресія і зона вільної торгівлі, скільки небажання наших політичних еліт дійсно жити по-новому.

Як на мене, то перенесення вступу в дію договору про зону вільної торгівлі є чисто технічною стороною всієї угоди. І не треба бігати і репетувати про новий Майдан. Бо новий Майдан збереться не через ЗВТ. Він збереться через бездіяльність, безвідповідальність, корупційність усіх органів влади.

Тоді до підпілля, я думаю, не всі встигнуть добігти.

P.S. На День Незалежності, прогулюючись Андріївським узвозом, я щиро пишався нашим українським народом. Добрі обличчя зі щирими посмішками, майже всі в українських вишиванках тішили серце і піднімали настрій. Базар украінських речей і антикваріату вражав своїм розмахом.

Повертаючись вечором додому, тим же Андріївським узвозом, картина була менш приваблива. Гори сміття, залишені пляшки серед дороги, купа коробок, цегли та іншого непотребу.

Не вірилося очам, що ті щирі люди у вишиванках могли так нагадити.

Виявляється, могли.