Володимир Лапа
Складні й почасти безкомпромісні переговори передували укладанню угоди про глибоку і всеосяжну вільну торгівлю (тут більше прижилася англомовна абревіатура DCFTA), що є складовою Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Потім було тимчасове застосування угоди з метою компенсації наслідків закриття російського ринку. І вже згодом – декілька років вільної торгівлі в тому вигляді, в якому вона передбачена угодою.
Очікуваний перегляд Угоди про асоціацію є гарним приводом для того, щоб звірити годинники: яким є статус взаємної торгівлі агропродукцією за час, що минув.
Рік |
2016 |
2017 |
2018 |
2019 |
2020 |
Середньорічні темпи зростання, % |
Експорт до ЄС |
4,492 |
5,667 |
5,930 |
7,503 |
6,424 |
9,4 |
Імпорт із ЄС |
1,699 |
2,011 |
2,263 |
2,704 |
3,110 |
16,3 |
Баланс |
2,793 |
3,657 |
3,668 |
4,799 |
3,314 |
|
Позитивне сальдо, % від товарообігу |
45,1% |
47,6% |
44,8% |
47,0% |
34,8% |
|
Торгівля харчовими продуктами та сільськогосподарською сировиною між Україною та ЄС, млрд євро
Джерело: Єврокомісія, власні розрахунки.
Отже, обсяги торгівлі очікувано зросли. Доходило до того, що деякі інші стратегічні партнери України висловлювали у зв’язку із цим обережні занепокоєння – конкурувати з європейською продукцією на українському ринку стало надзвичайно важко.
Але що звертає на себе увагу:
темпи збільшення імпорту європейської продукції до України (16,3%) є суттєво вищими, ніж темпи зростання українського експорту до ЄС (9,4%).
Ми аналізували дані із 2016 року (коли вже можна було відчути ефект вільної торгівлі) по 2020 рік.
Вища "стартова" експортна вартість дозволяла тримати позитивний баланс торгівлі в межах 44,8-47,6% від товарообігу протягом 2016-2019 років, але вже в 2020 році цей показник впав до менше ніж 35%.
Споживач це побачив в асортименті магазинів. До все ще подекуди присутнього польського яблука додалися спочатку сири, а потім і молоко. Сири з Німеччини і Франції відвойовували місце на полицях. Це те, що було видно.
Із невидимого – все ще суттєвий імпорт м’яса механічного обвалювання (простіше кажучи, перемелені залишки м’яса з хрящами), яке не знаходить збуту в ЄС, проте зручно розташовується в українській ковбасі; значний імпорт насіння тощо.
Характерно, що експортується до ЄС переважно сільськогосподарська сировина, а імпортується – продукція з високою доданою вартістю.
Провал 2020 року змушує замислитися. Курс гривні тоді ще не зміцнювався, а ковідні обмеження не вплинули радикально на аграрну торгівлю.
Суттєво потужніша підтримка сільгоспвиробників у ЄС – відносно постійний фактор, хоча тут треба визнати і свої гріхи, а саме вплив перманентного підвищення податкового навантаження на сільгоспвиробників в Україні. І цей серіал триває, наразі серія із законопроєктом №5600.
Але, можливо, все-таки щось не так у самій угоді?
Насправді Україна все ще не має доступу на ринок ЄС за багатьма видами агропродукції: яловичина, свинина і навіть картопля. Розмір квот і мит тут просто не має значення – для експорту необхідно пройти аудит системи контролю, і тільки після цього Україна з’явиться в переліку країн, з яких дозволений імпорт до ЄС, і відповідно, буде можливість сертифікувати на експорт окремі підприємства.
Як цей процес триває, наочно показує приклад насіння злакових культур.
Успішна перевіряльна місія ЄС щодо них відбулася ще в далекому 2015 році, але юридично експорт насіння з України до Євросоюзу став можливий лише наприкінці 2020-го. П’ять років на схвалення рішення щодо визнання еквівалентності системи контролю – це розкіш, яку може собі дозволити ЄС. І весь цей час торгівля йшла лише в один бік – з ЄС до України.
Аналогічно і по інших проблемних товарних позиціях, які "в стані розгляду".
Саме тому "глибоку і всеосяжну" вільну торгівлю із ЄС наразі можна назвати лише умовно вільною.
DCFTA передбачає певні рамкові зобов’язання щодо визнання еквівалентності, але ми бачимо, як вони працюють.
Стратегічно існує дві опції – або Україна поставить на переоцінку систему контролю в Євросоюзі (як би це на перший погляд смішно не звучало, але статистика за особливо небезпечними захворюваннями тварин в багатьох країнах ЄС і адаптоване до норм ЄС законодавство в Україні дають можливість це зробити), або ЄС дещо оперативніше розглядатиме заявки України на аудит системи контролю за певними видами продукції, а в більш широкому розумінні – визнання еквівалентності.
Правильна відповідь є достатньо очевидною, але поки що не очевидною в досягненні.
Хочеться вирити, що це питання буде порушене на переговорах з європейською стороною і стане предметом порозуміння.
Спеціально для Європейська правда.