Вам був надiсланий лист з новим паролем Дякуємо за реєстрацiю. Ваш запит буде розглянуто у найближчий час.
27 Січня 2020

Елліна Юрченко

Приклади Японії, Кореї і Тайваню демонструють, що вдалі земельні реформи були поштовхом для індустріального розвитку країн. Натомість зволікання із проведенням земельної реформи в країнах Південно-Східної Азії стримує їхнє економічне процвітання. Які уроки з цього варто винести Україні, розглянемо на прикладах цих країн.

Метою земельних реформ в Японії, Кореї і Тайвані після Другої світової війни був перерозподіл земель на основі рівності серед зайнятого в сільському господарстві населення. Особливістю є те, що земельні реформи проводились у повоєнний чи воєнний час, але, незважаючи на це, вони були комплексними та послідовними. Цікавим фактом є те, що земельні реформи в ХХ столітті в азійських країнах пов’язані з етнічним українцем — натуралізованим американцем Вольфом Ладежинським, який емігрував з СРСР до США та був радником уряду США з питань сільського господарства в Азії. Він провів успішні земельні реформи в 1945 році в Японії, в 1947 році — в Китаї та в 1953 році — в Тайвані.

Передумовами земельних реформ у Японії, Південній Кореї і Тайвані було безземелля селян, більшість людей працювали на орендованих землях та платили високу орендну плату. Врожайність с/г культур, зокрема рису, була досить низькою, оскільки використовувались непродуктивні сорти насіння, не вносились добрива, була не розвинена меліорація земель. Країни не могли забезпечити себе продовольством та були імпортозалежними.

При перерозподілі земель нові власники отримали земельні ділянки в 3-5 га, а попереднім власникам надавалась компенсація за конфісковані землі. Всі мали невелику частку капіталу та рівномірний розподіл доходів, прірва між доходами скорочувалась. Селяни змогли продавати і заставляти землю, вони залишали собі доходи від продажу с/г продукції, інвестували у виробництво, з’явилось багато ліквідних ринків с/г продукції.

В Японії врожайність рису від початку земельної реформи в середньому виросла вдвічі. Зникла потреба у імпорті с/г продукції, натомість вона стала першою графою експорту. Ціни на неї виросли, це був гарний час, щоб стати фермером. У Південній Кореї сільське господарство зростало не так швидко, як у Японії. Ціни на с/г продукцію були занижені, власники її споживали самі, тому країна стала залежною від підтримки США. У Тайвані в 50-х роках експорт продуктів харчування складав 2/3 всього експорту.

У цих країнах у сільському господарстві було зайнято 3/4 населення, підвищились надходження від податків. Уряди залучали інвестиції у розвиток с/г інфраструктури, підвищення кваліфікації фермерів, надання їм грантів, використання добрив, високоврожайних сортів рису, розчищення, терасування та меліорацію земель, зниження відсоткової ставки для с/г кооперативів.

Такі заходи сприяли швидкій індустріалізації: Японія експортувала с/г продукцію до всього світу. Успіх реформи Мейдзі полягав у вислові: «Якщо ви прагнете індустріалізації, будьте готові розвивати сільське господарство». В Японії земельна реформа уможливила економічний розвиток з високим рівнем доходів, а також ріст виробничих потужностей у сільському господарстві. В Тайвані сільське господарство змогло профінансувати індустріальний розвиток держави. В Північно-Східній Азії впровадження земельної реформи забезпечило робочими місцями селян, доходи фермерів виросли в 2 рази. Кошти від сільського господарства йшли на будівництво фабрик. Сільські території стали стартовими майданчиками для численних промислових підприємств. Люди змагалися на рівних умовах та вірили, що в них є шанс на успіх. У Південній Кореї президент Пак Чон Хі та засновник Hyundai Чон Чжу-йон були синами фермерів, у Тайвані промисловий магнат Ван Юн-чін з Formosa Plastics Group був сином фермера, як і багато інших підприємців з його покоління.

Незважаючи на успішність реформ у Японії, Південній Кореї, Тайвані, всі вони були успішними до певного моменту та згодом почали втрачати свою ефективність. В цих країнах відбувся перерозподіл земель, забезпечивши селян робочими місцями та доходами, фінансами, які пішли на технологічний розвиток країни. Проте ці країни так і не змогли перейти до великого фермерства та вищої спеціалізації. Це спричинено дотаціями для малих ферм, які замінили собою соціальні програми. Тому фермери не бажають придбавати нові землі та консолідувати їх. Прямі субсидії сільського господарства в Японії та Південній Кореї становлять більше 1% ВВП. Споживчі ціни в Японії на 60% вищі, ніж у світі, що також пов’язано з державною політикою підтримки малих фермерів. Так, в Токіо 1 яблуко може коштувати $5, а 10 ягід полуниці — $10.

На відміну від країн Північно-Східної Азії, в таких країнах Південно-Східної Азії як Філіппіни, Таїланд, Індонезія так і не вдалося провести комплексні земельні реформи. Серед азійських країн на Філіппінах розроблялось найбільше планів земельної реформи, і ніде в Азії правляча еліта так не ухилялась від земельної реформи, як на Філіппінах. За період з 1900 до 1986 рік було перерозподілено лише 4% придатних для обробітку земель. З 1988 року Всебічна аграрна програма реформ все ще впроваджується. Станом на 2006 рік було перерозподілено 300 тис. га землі — 5% площі, яка підпадає під реформу, та 2,5% усієї придатної для обробітку землі. В країні, де придатною для обробітку є 1/3 території, 8,5 млн із 11,2 млн селян є безземельними, люди у селі живуть на межі бідності, врожайність низька.

В Таїланді Акт земельної реформи 1975 року мав майже нульовий ефект. Окрім дренажних систем, уряд майже не надав підтримки для рисової економіки. Без нових технологій та доступу до капіталу галузь перетворилась на найбільш низькотехнологічну, низькоінтенсивну та низьковрожайну в Азії. В Індонезії перерозподіл земель не був завершений. Дива не сталось, врожаї були низькими. Хоча уряд дав підтримку на добрива, насіння, інфраструктуру, вона не давала результату без земельної реформи.

В Україні земельна реформа розпочалась на початку 90-х років та мала таку ж мету, як і в азійських країнах — передача земель у власність селянам. Проте далеко не всі власники с/г земель почали самостійно господарювати та передали їх у користування іншим особам. В умовах мораторію на відчуження с/г земель, який триває досі, та затягування земельної реформи в Україні все ж таки сформувались великі, середні та малі с/г товаровиробники, які орендують землі, а сільське господарство в цілому є конкурентоспроможним у світі. Але без завершення земельної реформи та без надання можливості всім землекористувачам придбати землі у власність обмежується доступ кредитних ресурсів та залучення інвестицій у зрошення земель, у переробку с/г продукції, у розвиток виноградарства та садівництва, впровадження та розвиток інновацій у сільському господарстві.  

Досвід азійських країн у проведенні успішних та не зовсім земельних реформ має цінні уроки для України, а саме: 

1. Метою реформи має бути забезпечення власністю на землю осіб, які зацікавлені в її обробітку.

2. Земельна реформа повинна бути комплексною та не затягнутою в часі.

3. Кожна реформа має свій період ефективності.

4. Земельна реформа має супроводжуватись державними інвестиціями в с/г інфраструктуру, зрошення, добрива, с/г освіту, підтримку фермерства.

5. Підтримка фермерів повинна діяти до моменту, коли вони стануть конкурентоспроможними, і не довше.

6. Розвинене сільське господарство є передумовою індустріального розвитку країни.

 




  • БЕЙКЕР ТІЛЛІ УКРАЇНА
  • Agroresurs
  • AMAKO
  • Lozova Machinery
  • Лімагрейн
  • Zeppelin
  • GrainAlliance
  • Amazone
  • Goodvalley
  • IMMER Group
  • kws
  • LNZ Group
  •  Agricom Group
  • Агроріск
  • Райффайзен Банк Аваль
  • horsch
  • uahk
  • Сygnet
  • Syngenta
  • Svarog
  • Agco
  • Agroregion
  • ugt
  • Agroswit
  • Eridon
  • Monsanto
  • MHP
  • Maschionet
  • Maisadour
  • Козятинський м’ясокомбінат
  • DuPont Pioneer
  • Вінницька аграрно-промислова група
  • Alfabank
  • Agroscop
  • Agrimatco
  • Avgust
  • NCH Advisors
  • Crop Life International
  • Continental farmers Group
  • AgroGeneration
  • credit agricole
  • danone
  • claas
  • john deer