Про те, якими мають бути стартові кроки в разі запровадження ринку ріллі, йшлося під час дискусії «Старт ринку землі: чи варто на першому етапі виставляти на продаж тільки державні землі?». Подію організувала в Києві Громадська коаліція за скасування земельного мораторію, до якої входять 52 організації.

Своїми думками на задану тему поділився в ексклюзивному інтерв’ю нашому виданню Роман Граб, заступник генерального директора зі взаємодії з органами державної влади Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу».


– Пане Романе, якою є нині присутність держави серед власників сільськогосподарських угідь?

– Наразі у державній власності перебуває близько 9 мільйонів гектар. Частина цих земель необхідна державі для виконання своїх функцій. Іншу частку сільгоспугідь держава в перспективі повинна передати громадам у комунальну власність, або громадянам в рамках приватизації. Мова йде, насамперед, про ту ріллю, яка використовується в тіньових схемах, причому і державними підприємствами також, але прибутку державі не приносить. Такі сільгоспугіддя доцільно виставляти на продаж як об’єкти власності чи оренди. Відповідне рішення мають ухвалювати держава та громади, які розпоряджатимуться цією ріллею.


– Чи варто розпочинати ринок землі із сільськогосподарських угідь державної форми власності?

– Я впевнений, що ринки приватної та державної ріллі мають розвиватися паралельно. Це два різних об’єкти управління, а тому розділяти їх між собою в часі немає сенсу. Прихильники запровадити ринок виключно державних сільгоспугідь часто заявляють, що це нібито дозволить відпрацювати механізм купівлі-продажу землі, встановити ціну на неї, розвивати кредитування. Проте такі твердження не мають під собою належної основи з кількох причини.


– Поясніть, будь ласка, що мається на увазі?

– Слід назвати три головні аспекти. По-перше, державна рілля користується значно більшим попитом, ніж приватні паї, через більший розмір масивів і вищу родючість, а тому інформація про результати продажу державних орних земель не буде корелювати із цінами на приватні сільгоспугіддя. Другий важливий аргумент полягає в тому, що державна рілля продаватиметься через аукціони, а саме, як я сподіваюсь, через електронні аукціони. Відповідно конкуренція за такі землі буде вищою, прозорість – значно більшою. Знову ж таки відмінність у механізмах, застосовуваних у технологіях купівлі-продажу між державними, з одного боку, та приватними, з іншого боку, сільгоспугіддями дасться взнаки, що не дозволить якось корелювати ці два ринки. Третій важливий аспект стосовно ріллі, яка знаходиться у державній власності, полягає в тому, що держава як інституція повинна забезпечувати потреби громадян. Якщо перевагу купити угіддя у приватного власника матиме той, хто заплатить найвищу ціну, то у держави існує можливість диференціювати, кому та скільки продавати. Частину ріллі, як на мене, варто виставляти на торги великими масивами, за оренду чи набуття у власність якої покупці даватимуть великі кошти. Інші землі, розташовані ближче до населених пунктів, видається доцільним пропонувати як товар малим і сімейним фермам для розвитку. Держава може собі дозволити продавати такі сільгоспугіддя на виплат або на пільгових умовах, а приватний власник – ні. Отже, держава має більше свободи у пошуку відповідей на запитання: яким чином і кому продавати цю ріллю, і від її політики залежатиме вирішення земельного питання.


– У своєму виступі під час сьогоднішньої дискусії Клаус Дайнінгер, провідний економіст із Німеччини, представник Світового Банку, зауважив, що відкриттю ринку сільгоспугідь державної власності має передувати чітке визначення меж територіальних громад на мапі земель держави. Як би ви могли прокоментувати це його висловлювання?

– Те, про що говорив Клаус Дайнінгер, є дуже суттєвим, тому що нині ресурс ріллі має вельми важливе значення для бюджету місцевих громад, а не лише для держави, в бюджеті якої він відіграє значно меншу роль. Надходження від сплати земельного податку та від плати за сільгоспугіддя становлять дуже вагому частину бюджету територіальних громад. Крім того, вже сьогодні дохід від передачі в оренду державної ріллі отримує саме місцевий, а не державний бюджет. Ось чому передача цих сільгоспугідь у комунальну власність, себто громаді, є важливою. Варто зазначити, що саме такий шлях відповідає політиці децентралізації, яку держава затвердила та вже тривалий час упроваджує в життя країни. Зрозуміло, що після того, як будуть чітко позначені межі територій громад і будуть точно розмежовані землі між державними та комунальними формами власності, держава має передати надлишки, якими не користується, в приватну та комунальну власність і розподілити їх серед громадян. Причому, бажано, щоби на цьому ринку був якнайширше представлений бізнес, який безпосередньо використовуватиме сільгоспугіддя для ведення на них сільського господарства.


– УКАБ, наскільки я розумію, співпрацює з об’єднаннями підприємців, які займаються сільським господарством і його розвитком. Чи могли би ви оцінити ставлення ваших колег до запровадження ринку землі в Україні? Чи вироблена, зокрема, консолідована позиція з цього питання?

– Профільні аграрні бізнес-асоціації, в принципі, дійшли згоди щодо важливості відкриття ринку й актуальності цього питання. Разом з тим, точаться певні дискусії стосовно окремих аспектів, наприклад: які види юридичних осіб допускати на ринок, а які – ні; яке має бути обмеження на сукупний розмір площ сільгоспугідь у одного власника тощо. Проте, спілкуючись між собою, аграрні об’єднання, а також Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад, які входять до складу Громадської спілки «Всеукраїнський аграрний форум» (ВАФ), знаходяться в діалозі. Ми дійшли консенсусу, готуємось до предметного діалогу із владою та суспільством, аби досягати розумного компромісу.


– Чи могли би ви вже назвати ключові аспекти ваших напрацювань, які, певно, стануть стрижнем відповідної концепції ВАФ щодо ринку землі?

– Ми наразі перебуваємо в процесі створення проекту цієї концепції, яку згодом буде винесено на громадське й експертне обговорення. Відбувається напрацювання основних тез, у якому, зокрема, беруть участь Аграрний союз України, Всеукраїнська аграрна рада, Українська аграрна конфедерація, Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад, а також асоціація УКАБ. Цю роботу, за оптимістичного сценарію, плануємо завершити до кінця поточного року.

Опубліковано в Агробізнес Сьогодні.