Якщо раніше пересічні українці відчували на собі стан розвитку агросектору здебільшого по цінах на продукти харчування, то наразі вся економіка держави й добробут кожного громадянина залежатиме від стану агросектору, що зумовлено значним посиленням ролі агробізнесу в економіці.

Будь-який громадянин відчуває на собі ефект від девальвації, що є результатом більшого відтоку валюти, аніж її отримання. Нелегкий 2014 рік показав, що стабілізувати економіку, яка «проїдалася» роками простим адміністративним регулюванням чи одним словом «реформи» без відповідних дій не вдасться. Населення вже морально себе готує до «двозначної» інфляції та втішається надіями, що скоро можна буде купити в обмінних пунктах валюту по 22.

В той же час «реформування» не зупиняється і хмара фіскального, фінансового та регуляторного навантаження все більше нависає над агропромисловим комплексом.  Чи задаються в Уряді питанням, що черговий удар по сектору - це крок до недоступності продуктів харчування малозабезпеченим, що це мінус хлібина людині, яка її вкрай потребує? Країні потрібен черговий кредит чи галузь, яка може генерувати валютну виручку? Одноразова подачка чи механізм стабілізації? Споживачі вже побачили, що значить подорожчання хліба 3 рази за три місяці, що таке пусті полиці супермаркетів та ціни, що збільшуються чи не щодня. Продукти харчування в лютому вже подорожчали на 36%, а імпортні товари стали предметом розкоші одночасно із зменшенням реальних доходів громадян на 6,5%. Одне «але» полягає в тому, що на сьогодні в країні достатні запаси життєво необхідних товарів, а що буде, якщо аграрії не зможуть повноцінно провести польові роботи?

За підрахунками УКАБ, для повноцінного проведення комплексу весняних польових робіт аграріям потрібно 100-110 млрд. гривень, в наявності є лише 50-60. То де взяти решту, коли кредитування немає? НБУ вже два рази з початку року піднімав облікову ставку і наразі вона сягнула 30%, чого не було з кінця 90-х років.

Якщо сектор не виробить достатньо продукції, то звідки ж тоді брати валютну виручку, що так необхідна нині державі? Коли проглядаєш статистику зовнішньої торгівлі, то стає очевидно, що й імпорт, й експорт у січні-лютому 2015 року впав на 34%, негативне сальдо хоч і скоротилося, але все ще від‘ємне на рівні -97 млн. доларів, проте частка АПК у експорті збільшилась до 38%.

Що це означає для країни? За таких умов аграрії будуть скорочувати посівні площі, зменшувати кількість технологічних операцій і в результаті вироблять менше товарів. Зменшення виробництва обмежить експортний потенціал, що сприятиме погіршенню і так негативного зовнішньоторгівельного балансу, а отже, зменшиться притік валюти, утвориться її дефіцит та ще більше накопичуватиметься відкладений попит на неї, що сприятиме черговій хвилі девальвації. Інфляційні процеси також не залишаться осторонь. Чергова девальвація вдарить по вартості імпортних товарів, а отже, відбуватиметься зростання вартості всіх товарів. Якихось менше, де частка імпортної складової у вартості менша, якихось більше, проте це неминуче за таких обставин. Додатково, при недостатньому виробництві спрацює принцип «зменшення попиту = збільшення ціни» і минулорічні темпи інфляції будуть здаватися помірними.

Тож питання до урядовців: що зроблено, щоб посівна безперешкодно відбулася? Чому в скрутний час банківська система складає руки і при наявних коштах значно підвищує відсоткові ставки, ставлячи аграрія перед вибором: або не сіяти, або працювати на банк?